. З цією позицією не можна не погодитися. Разом з тим, нерідко в працях зарубіжних дослідників даний період однозначно трактується виключно як «крах радянської політики в Африці», при цьому ігнорується той позитивний досвід, який був накопичений за роки співпраці (участь СРСР у підтримці боротьби за незалежність, вирішенні проблем африканської безпеки, підготовка кадрів для країн, що розвиваються та ін.)

У числі факторів, що ускладнили процес радянсько-африканських міждержавних відносин, можна назвати проблеми врегулювання заборгованості африканських держав, перехідний характер їхньої економіки, нестабільність політичної ситуації в регіоні, а також сильну конкуренцію з боку європейських держав, США і азіатських країн.

Завданням російської дипломатії на африканському напрямку наприкінці 80-х - початку 90-х років ХХ століття було збереження та розширення сформованих зв'язків і одночасно переведення їх на нову основу: шляхом розвитку торговельно-економічної взаємодії з участю російських підприємницьких структур, налагодження співпраці з державами, найбільш економічно розвиненими, але залишалися перш поза сферою радянської уваги (в тому числі, ПАР, Намібією та ін.)

Характеризуючи українсько-африканські відносини на сучасному етапі в контексті утворення нового Африканського Союзу, слід зазначити, що місце і роль Африки в системі зовнішньополітичної концепції визначаються сьогодні з точки зору національних інтересів України і проблем її національної безпеки з урахуванням аспектів двосторонніх відносин з окремими країнами і організаціями, а також прямого та непрямого впливу Африки на світову політику.

У сучасних умовах Україна будує свою зовнішньополітичну концепцію з урахуванням специфіки історичних, геополітичних, економічних інтересів країни в рамках цивілізованих міждержавних відносин. Її пріоритети щодо країн Африки перемістилися у сферу взаємовигідного співробітництва, вільного від ідеологічного та військово-політичного тиску. Інтересам України