4. З історії географічного та соціально-економічного вивчення поняття “трудовий потенціал”
Реформування економіки України у напрямку до ринкової робить надзвичайно актуальним питання сутності трудового потенціалу, проблему його формування та використання, формування і вдосконалення механізмів ринку праці.
Для наукового обґрунтування визначення сутності, формування та використання трудового потенціалу особливо важливою стає розробка теоретичних і методичних положень його дослідження. До певної міри ці питання відображені в науковій літературі.
Категорія “трудовий потенціал” почала утверджуватися в соціально-економічній та географічній літературі порівняно недавно. Її виникнення і відносну популярність пояснюють об’єктивними обставинами, що склалися у зв’язку з гострою потребою переведення економіки на шлях інтенсивного розвитку та якісними змінами в системі використання живої праці. Тому поряд із поняттям “трудові ресурси”, що містило в собі кількісну визначеність, почало вживатися поняття “трудовий потенціал”. Причому різні автори вкладали у нього неоднаковий зміст, але всі виходили з визначення сутності трудових ресурсів.
В науковій літературі склалися різні підходи до визначення сутності трудового потенціалу. Одні автори (Маслова І., Котляр А., Іванова Р., Пирожков С. та ін.) розглядають трудовий потенціал як узагальнюючу характеристику міри (кількості) та якості сукупних можливостей до праці працездатного населення по участі в суспільній діяльності, інші (Коров'яківська Н., Скаржинський М. та ін.) — зводять трудовий потенціал до потенціалу самої праці, зв'язуючи його з сукупним робітником. Залежно від умов аналізу проблеми, обсягу дослідження можна, на нашу думку, підтримати наведені підходи.
Які ж критеріальні ознаки сутності та змісту трудового потенціалу, його якості і кількості? Абсолютна більшість авторів, які займаються дослідженням проблеми трудових ресурсів, під трудовим потенціалом розуміють сукупну здатність до праці як форму прояву особистого і людського фактора, максимально можливу міру праці, якою володіє суспільство на даному етапі розвитку.
М. Скаржинський розглядає трудовий потенціал як одну з форм особистого фактора, який, на його думку, проходить в своєму русі ряд дослідницьких стадій: ресурсну, факторну (яка залежить від умов виробництва) й виробничу. Він підкреслює, що “виробнича здатність особистого фактора, яка виражена через потенційно можливий кінцевий результат, набуває економічну форму трудового потенціалу. Такий методологічний підхід правомірний тільки для визначення трудового потенціалу матеріального виробництва і не охоплює всього змісту поняття.