1. Сутність та економічна природа категорії «трудовий потенціал»

Термін «потенціал» означає приховані можливості. Широке його трактування полягає в тому, що потенціал розглядається як джерело можливостей, які можуть бути приведені в дію, та використання для вирішення різноманітних питань. Тобто можливості особи, підприємства, суспільства, які ще не виявилися або виявилися не повністю. Потенціал являє собою узагальнену характеристику ресурсів, прив’язану до простору і часу. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що підходи до визначення сутності трудового потенціалу як до економічної категорії є неоднозначним, в результаті чого виділені такі напрями його визначення: 1) одні автори (І. Маслова, А. Котляр, С. Пірожков та ін.) розглядають трудовий потенціал як узагальнюючу характеристику міри (кількості) та якості сукупних можливостей до праці працездатного населення, до участі в суспільній діяльності; 2) інші (Н. Коров’яківська, М. Скаржинський та ін.) - зводять трудовий потенціал до потенціалу самої праці, пов’язуючи його із сукупним робітником. Залежно від умов аналізу проблеми, обсягу дослідження можна підтримати наведені підходи.

Загалом різноманітність прояву категорії «трудовий потенціал» свідчить про багатогранність сутності поняття «потенціал», без з’ясування якого неможливо детально визначити природу якості трудового потенціалу. Проблему відтворення населення, й особливо його працездатної частини, віднесено до загальнодержавних. Підтвердженням цього є Указ Президента «Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» (від 03.08.1999 р. №958/99), у якому трудовий потенціал визначається як «сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за наявністю окремих ознак (стан здоров’я, психолого-фізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціальноетнічний менталітет) здатні та мають намір проводити трудову діяльність» . Однак це визначення є дещо спрощене, не зовсім точно відображає його економічну природу. Абсолютна більшість вчених фахівців цього напряму під трудовим потенціалом розуміють сукупну здатність до праці як форму прояву особистого і людського фактора, максимально можливу міру праці, якою володіє суспільство на даному етапі розвитку. Зокрема, М. Скаржинський розглядає трудовий потенціал як одну з форм особистого фактора, який, на його думку, проходить у своєму русі ряд дослідницьких стадій: ресурсну, факторну (яка залежить від умов виробництва) й виробничу. Він підкреслює, що виробнича здатність особистого фактора, яка виражена через потенційно можливий кінцевий результат, набуває економічної форми трудового потенціалу. Такий методичний підхід правомірний тільки для визначення трудового потенціалу матеріального виробництва і не охоплює всього змісту поняття.