різноманітності корисних копалин належить Бразилії, потім йдуть Мексика, Чилі, Перу, Колумбія.

Країни регіону є традиційними виробниками сільськогосподарської продукції: кави, какао, пшениці, бавовни, бананів, сої. Вони - головні постачальники яловичини, шкір, риби і морепродуктів, тростинного цукру. Після 50-х років тут першими серед країн, що розвиваються, виникли автомобілебудування, виробництво ЕОМ, морських суден, літаків, радіоелектроніки.

Сільське господарство регіону мовби розділено на два сектори – сектор високотоварного, переважно плантаційного господарства і сектор споживчого малотоварного сільського господарства. Основними культурами першого сектора є банани, цукрова тростина, кава, а селяни, зайняті у другому секторі, вирощують кукурудзу, маніоку, квасолю, овочі, картоплю.

Тваринництво регіону в основному екстенсивне, за винятком Аргентини, Бразилії і Мексики, де традиційне скотарство розвивається шляхом інтенсифікації.

Серед країн, що розвиваються, на частку Латинської Америки припадає понад 1/3 поголів'я м'ясних і трохи менше – молочних корів, половина вироблених м'яса і молока. Значна частина продукції сільського господарства експортується, причому в деяких країнах саме експорт певних культур визначає обличчя країни в МГРП. Наприклад, Коста-Ріку, Гондурас або Панаму часто називають «банановими республіками». У зв'язку з тим, що майже всі країни регіону – приморські держави, велику роль в їхньому господарстві відіграє рибальство (як у внутрішньому споживанні, так і в експорті). Внутрішні відмінності структури господарства виражаються в основному в тому, що, як і в більшості країн, що розвиваються, в регіоні зберігається колоніальний тип територіальної структури господарства. Столиця або «економічна столиця» утворює головний центр всієї території. Наприклад, у Мехіко, Лімі, Сан-Паулу, Буенос-Айресі виробляється понад 1/2, а в Монтевідео навіть 3/4 всієї промислової продукції відповідних країн. Для