Висновок
Таким чином, житомирське Полісся – унікальний край з погляду збереження архаїчних форм словесної творчості. Цьому протягом тривалого часу сприяло географічне розташування краю, малодоступність через лісові нетрі, болота, численні річки й водоймища, відсутність добрих доріг. Волинська частина Житомирщини зберегла старовинні словесні реліквії історичного буття цього краю, позначені самобутнім колоритом і розмаїттям форм мистецтва слова. Подільський регіон відображає культурні процеси давнини і сучасності.
Систематичне записування і вивчення фольклору Житомирщини розпочалося в другій половині XIX ст. Першим суттєвим надбанням у цій галузі стали фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Маркевича у 50-х роках ХІХ ст. Значний внесок у фольклористику Житомирщини зробив Іван Рудченко (Білик), який з 1867 року працював у Житомирі і видав два томи народних українських казок (1869-1870), збірник чумацьких пісень (1874), серед яких є матеріали, зібрані самим І. Рудченком та його знайомими у тодішній Волинській губернії.
Плідною етнографічною і фольклористичною роботою займалася Ольга Драгоманова (Олена Пчілка), мати Лесі Українки, збирала, записувала різноманітні уснопоетичні твори, передаючи їх до фольклорних збірників. Особливо цікавив Олену Пчілку дитячий фольклор – пісеньки та вірші, казки, сміховинки, ігри, загадки, прислів'я. їх перу належать фольклористичні праці: «Українська колядка», «Українські народні легенди останнього часу», «Українська гумористика» та ін.
Цікаві записи легенд здійснив наприкінці в Овруцькому повіті, зокрема в околицях Коростеня, Микола Коробка, один із засновників Товариства дослідників Волині. Ці легенди, пов'язані з переказами, які увійшли до тексту «Повісті минулих літ» (про помсту київської княгині Ольги древлянам), були видані у Житомирі 1898 року під назвою «Сказання об урочищах Овручского уезда и бьілиньї о Вольге Святославиче».