тономію і незалежність України.

Як адміністративно-територіальна одиниця Житомирщина склалася порівняно недавно, об’єднавши в собі різні історико-етнографічні райони, які входили за часів Київської Русі до складу Київського князівства, польсько-литовського князівства і Речі Посполитої. Після другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділів останньої, житомирські землі опинилися у складі Російської імперії. У 1795 році було утворено  Волинську губернію, а 24 червня 1804 року Житомир затверджено губернським центром. Волинська губернія була досить великою за територією, до складу якої входила територія нинішніх Волинської, Рівненської, більша частина Житомирської і частина Хмельницької та Тернопільської областей.  Вивчення культури Великої Волині, як її у ХІХ столітті називали історики, ніколи не обмежувало проблем, пов’язаних з житомирським краєзнавством.

Вперше вони були оприлюднені, хоча й несвідомо, дослідниками, які почали вивчати детально літописні джерела (кінець ХVІІІ початок ХІХ століть). В цей період після адміністративної реформи 1798 року з’являються перші видання, в яких дається географічний та економічний опис Житомирщини у складі Волинської губернії. Опозиційні настрої, які посилюються на початку ХІХ століття під тиском самодержавної влади сприяли зростанню інтересу українського суспільства до краєзнавства. На Житомирщині цей інтерес формується під впливом масонського руху, який розповсюджувався тут через Польщу, де його представники виступали за визволення від національних і політичних утисків та відстоювали ідею відокремлення України від Росії та її входження до складу Польщі.

В якості аргументів прихильники цих ідей наводили факти, здобутіх в краєзнавчих розвідках, наголошуючи на самобутності українських культурних традицій, їх спорідненості з іншими, що побутували в інших слов’янських народів, зокрема поляків (спогади польського мемуариста Я.Д. Охоцького).