любові» В. Сухомлинський вирізняв три основні види: любов замилування, деспотичну любов і любов відкупу.

К. Ушинський розуміє сімейне виховання як цілеспрямований процес формування «людини в людині». Він говорив, що саме виховання повинне готувати людину до праці, до життя. Для цього необхідно, щоб діти були розумово розвинені, морально досконалі, фізично здорові. Він також порушує питання про виховання моральності в сім’ї [28].

Я. А. Коменський ставить батьків на перше місце у вихованні дітей і стверджує, що людина без виховання стає звіром [11, с. 283].  Він переконаний, що школа та вчителі можуть тільки розвинути і певним чином направити виховання дітей в потрібне русло, але основний «умонастрій народжується все-таки в сім’ї» [10, с. 124].

Г. Г. Кіт та Г. С. Тарасенко відзначають, що серцевиною народної педагогіки є родинне виховання: «З давніх-давен серед українців виник і ствердився погляд на сім'ю і рід як на святиню, а на виховання дітей як на святий обов'язок батьків. ... Важка і складна, але найважливіша функція – це виховання, вирощування і «виведення в люди» дітей» [8, с. 133-134].

А. І. Кузьмінський і В. Л. Омеляненко вказують на першочергове значення сім'ї в моральному вихованні дітей: «Провідні якості моральності формуються передусім у ранньому дитячому віці на основі «соціального успадкування». Вирішальну роль у цьому процесі мають відігравати батьки, інші люди, які оточують дитину. І справа полягає не в проповіді моральних істин, а у власних діях, поведінці старших. Насамперед конкретні дії батьків мають стати ідеалом для дітей, закласти основи моральних чеснот особистості» [14, с. 163].

Г.В. Бєлєнька відзначає: «В сім'ї закладаються основи моральності, формуються норми поведінки, збагачується внутрішній світ, розвиваються індивідуальні якості особистості. Сім'я сприяє не тільки формуванню, а й самоствердженню особистості, стимулює її соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність. Саме в сім'ї відбувається перехід від біологічної до соціальної істоти» [3, с. 22].