секретаріату) [71]. В. Капелюшний окремо зупинився на оцінці взаємовідносин УНР і ЗУНР у контексті підписання Акту Злуки. Автор резюмує, що подальша розробка проблеми соборності в конкретно-історичному й історіографічному просторі залишається актуальною, а її вивчення має вагоме політико-практичне значення [49].

Аналізуючи деякі питання проблеми взаємин між УНР і ЗУНР через вивчення життя й державної діяльності Симона Петлюри, В. Сергійчук визначив його ставлення до галицьких політиків. Автор відстоює тезу, що Головний Отаман підтримував ідею об’єднання УНР і ЗУНР та сприяв її всебічній реалізації. У цій праці робиться наголос на провідну роль С. Петлюри в боротьбі за українську державність при недооцінці зусиль галицьких діячів [68].

В. Великочий проаналізував наукову історичну літературу, присвячену суспільно-політичним процесам у Галичині періоду воєнно-революційної доби 1914-1919 рр. На його думку, українське соборництво як феномен національної історіографії потребує подальшої наукової розробки. Учений цілком слушно стверджує, що історики повинні відійти від високопафосного звеличування соборницького руху революційної доби, а оцінювати його, виходячи з тодішніх складних реалій. Тоді й стануть зрозумілими мотиви дій державних очільників, партійних лідерів та ставлення міжнародних чинників, які вирішували долю повоєнної Європи [35].

Історик Р. Тимченко у своїй монографії здійснив комплексне дослідження проблем взаємовідносин УНР і ЗУНР у 1918 – 1920 рр., автор визначив передумови й причини об’єднавчого процесу, охарактеризував події, пов’язані з умовами укладання Акту злуки, подав їх оцінку. Розкрив основні організаційні заходи по втіленню ідей соборної єдності України в політичній, економічній, військовій і культурній сферах, висвітлив розбіжності в зовнішньополітичних орієнтаціях політичних лідерів УНР і ЗУНР. Проаналізував спільну боротьбу українських армій у Наддніпрянщині. Визначив мотиви й наслідки укладання договорів лідерами УНР і ЗУНР із