добровольців з цивільного населення, давно вже діяла офіцерська організація.

Більше того, українська влада неодноразово зверталась до польських керівників у Львові з пропозиціями мирно врегулювати всі спірні проблеми, сісти за стіл переговорів, припинити братовбивчу війну. У пресі і у формі листівок було опубліковано до польського населення звернення УНРади з аналогічними пропозиціями. За таку нерішучість і м’ягкість українців щодо ворогів призвела до загибелі десятків тисяч патріотів. Поляки не бажали вести будь-які переговори з українцями, нарощуючи свої збройні сили, активізуючи воєнні дії.

9 листопада на засіданні Української Національної Ради визначено назву української держави — Західноукраїнська Народна Республіка, до складу якої, крім Східної Галичини, входили Північна Буковина й Закарпаття, тобто землі колишньої Австро-Угорської монархії, населені українцями. Держава ЗУНР охоплювала близько 70 тисяч квадратних кілометрів території. З населення близько 71%  складали українці, 14% –поляки, 13% євреїв, 2% інших (румунів, мадярів). [55, с. 7-8].

13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада (вищий законодавчий орган Західноукраїнської народної республіки) визначила конституційні засади новоствореної української держави, прийнявши «Тимчасовий Основний закон». У артикулі і закону закріплювалась назва держави – Західноукраїнська Народна Республіка. Гербом ЗУНР був затверджений золотий лев на синьому полі. Прапором став синьо-жовтий стяг. Найвищим органом влади мали стати установчі збори ЗУНР (до їх обрання діяла УНРада), виконавчою владою став Державний Секретаріат [55, с. 11].

З часом пройшли зміни у структурі та персональному складі вищих органів державної влади і управління. Одним з найважливих актів того періоду став закон від 16 листопада 1918 р. з назвою «Тимчасовий закон про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки». Відповідно до