нку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їхніх зусиль на досягнення цілей організації [1].
Лідерство – деякий невловимий феномен групової динаміки, що віддзеркалює бажання колективу під керівництвом лідера ефективно, реалізуючи творчі сили кожного, об’єднати зусилля для досягнення загальних для всієї групи цілей і завдань [7].
Керівництво – це вид управлінської діяльності, який на засадах влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування методів менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій [1]. Керівництво в системі менеджменту виконує об’єднувальну функцію, адже воно охоплює всі управлінські процеси в організації [2].
Керівництво та лідерство є двома відмінними, але взаємодоповнювальними системами, кожна з яких має свої функції та напрямки діяльності, причому обидві складові є необхідними для управління будь–якої організації [2].
Існує три основні теоретичні підходи до розуміння лідерства.
- «Теорія рис» (харизматична теорія).
Від слова «харизма», тобто «благодать». Дана теорія виходить з положень німецької психології кінця IХ – початку ХХ ст. та концентрує свою увагу на природжених якостях лідера. Лідером, згідно цієї теорії, може бути лише така людина, яка має набір особистісних якостей або володіє сукупністю певних психологічних рис.
На противагу теорії рис була висунута теорія «лідера без рис». Але вона не відповідала на запитання: «Звідки виникають лідери та яким є походження самого феномена лідерства?»
- Ситуаційна теорія лідерства.
Теорія рис зовсім не відкидається, але стверджується, що в основному лідерство – продукт ситуації. У різних ситуаціях групового життя виділяються окремі члени групи, які перевершують інших хоча б в одній якості. Завд