– правителів – і засоби виконання його рішень – підданих (представники: Г. Спенсер, П. І. Прейс);

-                психологічна, згідно з якою поява державності пов'язується з особливими властивостями людської психіки: потребою людей у владі над іншими людьми, прагненням підпорядковуватися, наслідувати (представники: Л. І. Петражицький, Г. Тард, З. Фрейд);

-                марксистська, згідно з якою держава виникла переважно в цілях збереження і підтримки панування одного класу над іншим, а також з метою забезпечення існування і функціонування суспільства як цілісного організму (представники: К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін, Г. В. Плеханов).

Варто зазначити, що цим списком теорії про походження держави не закінчуються, існують і інші – менш відомі або менш популярні. Іншим питанням суперечливого характеру, який постає перед науковим світом, є різноманітність визначень терміну «держава».

Кожна історична епоха підносила своє нове визначення терміну, де вчені ґрунтувалися на тих факторах, які мали місце в даний період і відображали особливості тієї чи іншої конкретної держави.

У минулому держава розглядалася в основному з соціологічної точки зору переважною більшістю мислителів. Так наприклад, Аристотель визначав державу як об'єднання багатьох родів і селищ заради кращого, досконалого життя. У стародавніх греків держава вважалася зосередженням усіх розумових і моральних інтересів громадян [24].

В добу Просвітництва помічалося те, що висловлювання деяких вчених про державу базувалося на тих філософських системах, прихильниками яких вони були. Так, німецький філософ Гегель як представник етатизму говорив, що «держава є дійсність моральної ідеї – моральний дух як очевидна, сама собі ясна, субстанціональна воля, яка мислить і знає себе і виконує те, що вона знає і оскільки вона знає» [4, c. 279].