ВСТУП

Процес розвитку персонального комп'ютера пройшов чималий шлях, від величезних обчислювальних машин, завбільшки з цілі будинки, до невеликих мікрокомп'ютерів. З глибокої давнини людство намагалося винайти засоби організації зв’язку на далеку відстань. Безпосереднім провісником сучасних комп’ютерних мереж були телеграфна та телефонні мережі ХІХ ст. Створення мереж, передавання даних та розподіленого їх опрацювання було результатом науково-технічної революції та розвитку мікроелектроніки.

Ще в 50-х роках ХХ століття, коли з’явилися досить потужні EOM, виникла потреба сполучати їх з одним або декількома терміналами для ефективнішого використання їх ресурсів. Було створено системи з розподілом часу роботи центрального процесора, де кожному терміналу по черзі виділявся квант часу. Канали зв’язку в такій системі були досить дорогими і використовувались терміналами неефективно. Тому згодом учені розробили спеціальні пристрої (концентратори), які збирали трафік (інформаційний потік) з розташованих поблизу терміналів для спрямування його до центрального процесора. Елементом такої системи також був фронтальний процесор, який виконував функції організації зв’язку.

Внаслідок еволюції мережа поступово набула свого сучасного вигляду.
Тепер вона має не один, а багато центральних процесорів, терміналів та мережу зв’язку, яка складається з вузлів. Для передавання даних між вузлами використовують спеціально призначені канали наявної телефонної лінії. Замість терміналів використовуються персональні компютери.