1.Вступ

Мислителі та педагоги минулого і сучасних часів досліджують проблему, як засобом гри ефективно навчати та виховувати дітей. Я.А. Коменський вважав гру необхідною формою діяльності дитини, що відповідає й природі та здібностям, гра - серйозна розумова праця, у процесі якої розвиваються усі здібності. Дитиною у грі збагачується коло уявлень про навколишній світ, розвивається мова, у колективних іграх дитина спілкується з однолітками. К.Д.Ушинський розглядає гру не тільки як засіб розваги, але як спосіб виховання, навчання та розвитку.

Мета гри — забезпечення переходу від пізнавальної мотивації до професійного зв'язку з появою потреби у знаннях та їх практичного застосування в обстановці навчального процесу, що наближена до реальних умов виробництва, — не може бути повною мірою реалізована у вищій школі. У грі використовуються прийоми, що "розкріпачують” учнів, викликають бажання вирішувати проблеми, у ході гри.

2. Гра як метод виховання молодших школярів

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим.

За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх