• як відношення розміру втрат до величини власних коштів підприємства;
• як відношення очікуваного значення втрат до очікуваного значення доходу або прибутку.

Розглянемо характерні особливості кожної з областей.

Безризикова область – характеризується відсутністю будь-якого збитку при здійсненні господарської діяльності з гарантією отримання розрахованого прибутку. Коефіцієнт ризику (К) = 0.

Область мінімального ризику – характеризується розмірами збитків, які не перевищують розміру чистого прибутку. Підприємство ризикує тим, що у гіршому випадку воно не отримає чистого прибутку. У кращому випадку – чистий прибуток буде менший, ніж розрахункове значення. К = 0-0,25.

Область підвищеного ризику – характеризується збитком, який не перевищує валового прибутку. Підприємство ризикує тим, що у гіршому випадку воно не зможе виплатити заробітну плату своїм робітникам за виконану роботу, але при цьому відшкодує матеріальні витрати, пов’язані з виробництвом продукції. К = 0,25-0,5.

Область критичного ризику – характеризується збитком, величина якого не перевищує виторгу від реалізації продукції. К = 0,5-0,75.

Область неприпустимого ризику – характеризується збитком, порівняним з розміром власного капіталу підприємства, тобто можливе банкрутство.

К = 0,75-1.

Підсумовуючи, треба зауважити, що в умовах різких різноспрямованих змін зовнішнього і внутрішнього середовища даний метод не використовується.

Метод оцінки фінансової стійкості (аналізу доцільності витрат).

Метод орієнтований на оцінку фінансової стійкості підприємства (проекту) і на ідентифікацію на цій основі потенційних зон ризику .

Виділяють два його різновиди:

1) фіксація фінансового стану підприємства (оцінка фінансової стійкості);