Наступним етапом   формування нормативно-правової бази вексельного обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 року № 689 «Про затвердження порядку застосування векселів Державного казна-чейства». Казначейські векселі можуть використовуватися для:

- погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів (розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами);

- продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до законодавств про заставу;

- зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя.

Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного обігу.

Ще до прийняття Закону України  «Про цінні папери і фондову біржу», ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств використання товарного векселя. Ст.53 Закону України від 2 жовтня 1992 року «Про заставу», регламентувала порядок укладення договору застави цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних паперів для кредитування згадано також у п.4 ст. 8 Закону України від 20 березня 1991 р. «Про банки і банківську діяльність», де зазначено, що Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і цінних паперів[8.c.6].