, c.291]

Внаслідок створення Лондонського ринку золота практично все золото, видобуте у Південній Африці вантажилось у порту Дурман на кораблі “Union Castle” і транспортувалося до англійського Саутгемптона неподалік Лондона.

Відтоді Лондонський ринок золота припиняв свою діяльність лише в 1939-1954 рр. у зв’язку з Другою світовою війною. При цьому зрозуміло, торгівля золотом у світі йшла своїм звичаєм. Період із 1947 по 1954 рік можна вважати першим досвідом “дворівневого ринку”: поряд із офіційною вартістю золота, яку було зафіксовано в Бреттон-Вудській угоді (35 доларів за тройську унцію) існувала також і ринкова ціна, яка коливалася в часі і просторі (сягаючи, наприклад, 40,53 долара в Мексиці та 80 доларів в Індії чи ще вище – у Гонконгу). Ці ринки виникли та розвинулися всупереч намаганню МВФ припинити приватну торгівлю золотом, щоб знову повернути йому статус “грошового товару”, а відтак прирівняти ринок золота до валютного ринку з фіксованим курсом обміну. Спроби МВФ однак не увінчалися успіхом, а спричинилися лише до виникнення кількох нових місцевих ринків жовтого металу (Бангкок, Макао тощо) та відновлення у 1954 році Лондонського ринку золота. У Лондоні здійснювали операції із золотом як центральні банки, так і приватні установи (але ще протягом 25 років операції купівлі золота були дозволені лише для нерезидентів. Повсякчас зростаючі обсяги купівлі золота центральними банками та інвестиційний попит на жовтий метал призвели у жовтні 1960 р. до стрімкого зростання ринкових цін – з 35 до 40 доларів за тройську унцію. Його вдалося подолати за рахунок інтервенцій Міністерства фінансів США, але щоб запобігти подібним відхиленням було вирішено створити “Золотий пул”.