Серцево-судинна    система.   В   дослідах  на   мишах було встановлено, що найбільш радіочутливим є зовнішній шар судинної  стінки. Виявлені також безпосередні та віддалені зміни міокарда локального опромінення дозами 5-10 Гр.

Ендокринні  залози. Клітини ендокринних залоз   високо спеціалізовані і повільно діляться. Тому вважають, що після загального зовнішнього   опромінення   порушення   балансу   гормонів.  

Органи   виділення.   Вважалось,   що   нирки   досить   стійкі   до опромінення, але саме їх пошкодження може бути обмеженням для опромінення  пухлин  черевної  порожнини  при   променевій  терапії. Опромінення обох нирок дозою 30 Гр за п'ять тижнів може викликати невиліковний хронічний нефрит із летальним наслідком.

Кістки   та   сухожилля.   Кістки   та   хрящі   мають   найбільшу радіочутливість  протягом   періоду   інтенсивного  росту.   Після   його закінчення  опромінення  приводить до омертвіння ділянок  кістки остеонекрозу та виникнення спонтанних переломів у зоні опромінення.

М'язи. В них клітинне відновлення майже не відбувається. Однак, дослідження показали, що м'язи досить стійкі до опромінення. Незначна м'язова дистрофія була виявлена лише при дозах порядку 60 Гр.

Ембріони та плід. Найбільш серйозні наслідки опромінення їх загибель до або під час пологів, затримка розвитку, аномалії багатьох тканин та органів тіла, виникнення пухлин в перші роки життя. Експерименти на ссавцях показали, що опромінення дозою 0,5 Гр спричинює загибель ембріонів при імплантації, вади розвитку при формуванні органів, втрати клітин та недорозвиток тканин у зародковому періоді. Дані про збільшення кількості вад навіть при дозі опромінення 0,1 Гр. Саме тому вважають, що для ссавців не існує порогової дози, тобто не існує такої граничної дози, що при опромінюванні меншою дозою радіаційні ефекти не виникають.