Основні механізми соціального контролю:

1) власне контроль, здійснюваний ззовні в тому числі шляхом покарань і інших санкцій;

2) внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією соціальних норм і цінностей;

3) непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою;

4) «контроль», заснований на широкій приступності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних протиправним чи аморальної.

Лише в самому загальному виді можна визначити стратегію соціального контролю:

- заміщення, витиснення найбільш небезпечних форм соціальної патології суспільно корисними чи нейтральними напрямок соціальної активності в суспільно схвалюваному, або нейтральному руслі легалізація (як відмовлення від карного чи адміністративного переслідування) «злочину без жертв» (гомосексуалізм, проституція, бродяжництво, споживання алкоголю, наркотиків) створення організацій (служб) соціальної допомоги: суїцидологічної, наркологічної, геронтологічної реадаптація і ресоціалізація особи, що опинилася поза суспільними структурами лібералізація і демократизація режиму змісту у в'язницях і колоніях при відмовленні від примусової праці і скороченні частки цього виду покарання в системі правоохоронної діяльності безумовне скасування страти.

У суспільній свідомості ще дуже сильна віра в заборонно-репресивні міри як найкращий засіб врятування від цих явищ, хоча весь світовий досвід свідчить про неефективність твердих санкцій з боку суспільства. Позитивний ефект дає робота з наступним напрямкам: