- «часткове втілення», що допомагає з системи новацій вирвати і впровадити лише один несуттєвий елемент;

- «нескінченний експеримент», за допомогою котрого обирається незначний об’єкт для якомога тривалішого експерименту без тиражування його результатів;

- «звітне впровадження», за допомогою якого формально виконується наказ про нововведення, але фактично все залишається в звичайному стані;

- «паралельне впровадження», за допомогою якого стара система продовжує функціонувати поряд з новою, яка працює безрезультатно.

Для формування такої системи перепон проти нововведень існують психологічні, організаційні, економічні й соціальні причини.

До психологічних причин неприйняття інновацій належать: по-перше, нерозвинута кінцева мотивація, коли орієнтація на запобігання невдачам є сильнішою, ніж орієнтація на досягнення успіху («краще синиця в руках, ніж журавель у небі»); по-друге, «місцевий патріотизм», який виникає на базі неприйняття всього того, що не створено в межах своєї організації, установи, фірми («Ми робимо краще»); по-третє, недовір’я до вітчизняних технічних систем («Простіше купити за кордоном»).

До соціальних причин опору інноваціям належать: по-перше, зацікавленість у збереження існуючого; по-друге, міжвідомчі компроміси; по-третє, соціологічна незабезпеченість переходу до інновацій.

До організаційних причин опору нововведенням належать: по-перше, необхідність численних узгоджень; по-друге, монополія головних установ і організацій; по-третє, дефіцит досвідних виробництв, ризикових фірм, що займаються впровадженням інновацій.

До економічних причин опору нововведенням належать: по-перше, наявність дешевої робочої сили (ефективність виробництва досягається не за рахунок нововведень, а за рахунок експлуатації персоналу); по-друге, безробіття (нововведення, як правило, спричиняють скорочення кількості робочих місць); по-третє, відсутність системи економічних стимулів для персоналу установ, організацій, де впроваджуються інновації.