.

Характерною рисою екосистем України є те, що більшості з них властивий просторовий, а не локалізований характер забруднень. При цьому природне середовище нерівномірно забруднене в масштабах регіону чи області. За таких умов вплив техногенних сполук на людину, популяцію чи екосистему оцінюється для розподіленого у просторі джерела, де відбуваються складні біогеохімічні перетворення при неперервному перерозподілі техногенних сполук в результаті трансформації та міграції.

Тому необхідно провести спеціальні дослідження, в яких треба сформулювати критерії сталого розвитку екосистеми, що визначають її безпечний стан. Ключовими поняттями для розробки критеріїв є стійкість елементів біосфери, допустимі навантаження. Для меншої за критичну величини навантаження на екосистему зберігається оптимум екологічної безпеки. Допустима екологічна безпека забезпечується за критичних значень антропогенних навантажень. Завдяки своїй еластичності система зберігає здатність повертатися у початковий стан після припинення дії анропогенних навантажень.

Проте, за тривалої антропогенної дії на природне середовище на рівні критичних навантажень у ньому з'являються випадкові або періодичні зміни параметрів стану, що можуть призвести до змін параметрів стану екосистеми. Таким чином, кумулятивний ефект накопичення регулярних збурень може призвести до змін природного середовища і переходу його до іншого стану чи появу в ньому екологічних аномалій.

У своїй концепції екологічного ризику ми виходимо з того, що цей ризик створюється постійною присутністю в навколишньому середовищі потенційно небезпечних для здоров'я й безпеки людини техногенних сполук. При цьому вважається, що заходи, спрямовані на запобігання загроз з боку техногенних чинників, не усувають повністю ризик, а зводять його до мінімальної величини.