1. Розвиток міжнародної економічної інтеграції

Однією з основних тенденцій, що визначає розвиток міжнародних економічних відносин, є формування трьохполюсної структури світової економіки, яке супроводжується посиленням інтеграційних процесів в кожному з цих регіонів світу:

– Західна Європа;

– Північна Америка;

– Південно-Східна Азія.

Інтеграційні процеси в Європейському регіоні розпочалися після другої світової війни. А історичною датою, з якої власне й почалось об’єднання європейських країн, вважається 9 травня 1950 року. У цей день міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував підпорядкувати все виробництво вугілля та сталі в ФРН і Франції єдиному верховному керівництву.

А вже в квітні 1951 року була підписана Паризька угода про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі, до складу якого увійшли шість держав – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина. Угода вступила в дію в 1953 році.

У 1957 році відбулось кількісне і якісне поглиблення інтеграції: була підписана Римська угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке ґрунтувалось на митному союзі і спільній політиці, особливо в сільському господарстві.

У 1973 році до ЄЕС приєднались Данія, Ірландія та Великобританія. Планувався також вступ Норвегії, який не відбувся внаслідок національного референдуму. Гренландія була прийнята до ЄЕС як складова Данії, але вийшла з Співтовариства в 1983 році. Це рішення – результат відмови від проведення ЄЕС спільної політики риболовства. Ця політика регулює води та кількість риби, яку можна ловити у водах Співтовариства, і передбачає істотні субсидії рибній промисловості, захищаючи її від іноземної конкуренції. Її принцип, який викликає найбільших нарікань, встановлює загальний доступ до всіх місць лову риби за межами шестимильної (інколи – дванадцятимильної) прибережної зони.