товують як єдиний або головний інструмент регулювання грошово­го ринку, а найчастіше як додаток до сукупності інших, гнучкіших засобів регулювання. Слід також відзначити, що обов'язок банків виконувати резервні вимоги веде до природного з їхнього боку пра­гнення ухилитися в межах закону від дотримання резервних вимог. Використання політики обов'язкових резервів потребує постійної її адаптації до умов, що змінюються.

За характером свого впливу на грошово-кредитну сферу політика резервних вимог — це інструмент безпосереднього втручання регу­лятивного органу у функціонування банківської системи.

Політика резервних вимог не є інструментом, який центральні банки в країнах із розвинутою економікою нерідко використовують. Розвинута ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку.

В Україні в умовах трансформації економіки Національний банк поступово освоює методи регулювання грошового ринку, що при­таманні ринковій економіці. Вексельний обіг і досі не розвинутий в Україні, Національному банку доводилося робити основний акцент у грошово-кредитному регулюванні на політику резервних вимог.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками. До залучених коштів належать кошти, розміщені на депозитних, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб.

Цільова спря­мованість монетарної політики НБУ — це обмеження попиту на іноземну валюту і скорочення пропозиції національних грошей. Що стосується політики резервних вимог, то вона, природно, також була підпорядкована загальній спрямованості монетарної політики цент­рального банку.