Як і в інших пострадянських країнах, така схема приватизації державної власності ставила працівників підприємств у нерівні умови. Переважна більшість їх практично нічого не отримала: передані ними ваучери в основному в інвестиційні фонди пізніше зникли разом із розвалом останніх.

Форсування створення середнього класу в Росії пов'язувалось з майже безкоштовною передачею приватним особам підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування. Крім того, промислові підприємства також значною мірою опинились у розпорядженні їх керівників, які зосередили в своїх руках великі пакети акцій.

З метою сприяння первісному нагромадженню капіталу приватних підприємців відмінено державну монополію на виробництво і реалізацію алкогольної продукції, яка становила 1/4 бюджетного доходу.

Таким чином, в умовах радикальної реформи швидко здійснено великомасштабне привласнення державної власності та національного багатства країни олігархічним монополістичним, а частково середнім і малим капіталом. Воно супроводжувалось різким майновим розшаруванням суспільства. Різниця у рівнях доходу на душу населення між забезпеченими прошарками населення, частка яких не перевищувала 10% від всього населення країни, і рештою населення, перевищувала 20 разів. Для порівняння: в індустріально розвинутих країнах така різниця не перевищує 5—8 разів. Природно, що такі наслідки реформування російської економіки обумовлювали формування негативного ставлення значної частини населення до радикальної реформи.

На початку 1993 р. Росія уже завершила так звану малу приватизацію: у приватну власність перейшли всі підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, третина промислових підприємств. У приватному секторі економіки було зайнято майже 50 % працездатного населення, а його підприємства випускали близько 40 % промислової продукції. Швидко розвивалась інфраструктура ринку. Створювались торгівельні біржі, фондовий ринок, фінансові фонди і компанії.