На сьогоднішній день у світі склались найбільші центри з торгівлі фондовими цінними паперами (облігаціями, іноземними й національними акціями):

- облігаціями – Великобританія, Німеччина, Швеція, Франція, Італія, Данія;

- національними акціями – Великобританія, Німеччина, США і Японія;

- іноземними акціями – Великобританія.

Універсальним найбільшим світовим центром торгівлі цінними паперами залишається Лондон. Йому немає рівних у світі з торгівлі акціями іноземних емітентів.

У міжнародних інвесторів викликають особливий інтерес акції підприємств країн, що розвиваються. Деякі з цих країн вже мають значні фондові ринки. У 2009 році в Індії нараховувалось 8800, Чехії – 1558, Малайзії – 621, Китаї – 540 своїх корпорацій. Однак ситуація на цих ринках досить суперечлива. Високим попитом користуються акції, номіновані в національних валютах. Що ж до ринку акцій в іноземній валюті, то тут спостерігається зворотна тенденція. Це пов’язано з наслідками азіатської фінансової кризи 1997 року, перегрівом економіки, слабким внутрішнім попитом тощо [14,c.23].

Однак можливості інвестування в країни, що розвиваються, поки що невисокі, оскільки котируються цінні папери обмеженої кількості компаній. Ринки акцій, які виникають, не в змозі запропонувати достатньої кількості і різноманітності цінних паперів для залучення необхідного капіталу. Світова фінансова криза кінця 1997 року показала вразливість інвестиційних ринків, що розвиваються. Криза почалася з її найслабшої ланки – фінансових ринків Азії, а потім перекинулать у США. Фактично вона не торкнулася Західної Європи. США дуже швидко стабілізували ситуацію на своїх фондових ринках, причому за рахунок подальшої дестабілізації економік країн Південно-Східної Азії, в тому числі й Японії.