2) постійна орієнтація на експорт трудових ресурсів спричиняє певне падіння довіри до економіки країни, що знижує рівень її інвестицій;

3) «відтік розумів» – серйозна проблема для більшості країн, що розвиваються, особливо Африки (Малаві, Судан, Замбія);

4) у багатьох випадках грошові перекази на батьківщину громадян, які працюють за кордоном, суттєво пом’якшують негативні наслідки виїзду.

У деяких країнах, що розвиваються, розмір переказів приватного характеру сягає 25-50 % доходів країни, одержаних від товарного експорту (Бангладеш, Шрі-Ланка, Судан, Буркіна-Фасо). В Йорданії, Лесото, Йемені перекази досягають 50 % ВНП;

5) повертаючись на батьківщину, мігранти привозять з собою значні матеріальні цінності, до того ж повертаються більш кваліфіковані працівники;

6) часто після повернення на батьківщину мігранти використовують накопичені за кордоном кошти та цінності для організації підприємницької діяльності в своїй країні;

7) еміграція позитивно впливає на економіку країн, які характеризуються значними розмірами безробіття.

Так, у 70-ті роки єгипетський уряд, розробляючи програми боротьби з безробіттям, передбачив такий захід, як стимулювання еміграції до країн Перської затоки. У Пуерто-Ріко закон про мінімальну заробітну плату враховував, що приблизно третина працюючих переїде до США.

Напрямки впливу міжнародної міграції трудових ресурсів на економіку країни-імпортера:

1) імміграція висококваліфікованих професіоналів сприяє економічному зростанню, оскільки:

– заощаджуються кошти на підготовку таких фахівців;

– скорочуються витрати на придбання ліцензій, патентів, ноу-хау за кордоном;

2) залучення іноземної робочої сили підвищує конкуренцію на внутрішньому ринку праці, що стимулює зростання ефективності виробництва в країні.