м рівнем освіти: до 50 % — мають вищу освіту, а понад 30 % — професійно-технічну підготовку.

Еміграція для багатьох людей та їхніх сімей є способом виживання, ос­кільки вони не можуть знайти роботу у своєму регіоні чи в межах країни не тільки за фахом, але й будь-яку. Має значення і той факт, що навіть на най­більш низькокваліфікованих і непрестижних роботах за кордоном трудові мі­гранти отримують у кілька разів вищу зарплату, ніж вони могли б заробити вдома. У Чехії, наприклад, протягом року працюють близько 0,5 млн. грома­дян України, які зайняті головним чином у будівництві, легкій промислово­сті, сільському та домашньому господарстві. Потреба в робочій силі з Украї­ни тут зумовлена ще й тим, що дуже значним є відплив чеських громадян на роботу до Німеччини.

Економічні та професійні мотиви еміграції полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним становищем, а й своїм статусом у су­спільстві, низьким соціальним престижем, тим, що наша слабка матеріаль­но-технічна та інформаційна база не дає змоги реалізувати їхні творчі мож­ливості.

Як і раніше, у складі емігрантів домінують чоловіки. У 2002 р. серед ук­раїнських громадян, які тимчасово працювали за кордоном, чоловіки стано­вили 88 %. а жінки — 12 %.

Що стосується вікової характеристики, то найвищий рівень міграційної активності зафіксований серед осіб 28—40 років. У 2002 р. їх частка в загальній чисельності емігрантів дорівнювала 47,5 %. Якщо до них додати осіб від 18 до 28 років, то виявиться, що понад 70% українців, працюючих за кордо­ном, — молодші за 40 років. Отже, вітчизняний ринок праці постійно втрачає найактивнішу й найконкурентоспроможнішу частину трудового потенціалу країни.