- за часів радянської влади, до 1991 року.

Другий період - з 1991 року - характеризується руйнуванням відтворювальної функції заробітної плати, збіднілістю багатьох працюючих, зростанням прихованого безробіття та нерегламентованої зайнятості високими темпами внаслідок прийняття Закону України "Про підприємництво на Україні", статтею 19 якого підприємствам надавалась повна самостійність в організації заробітної плати та встановленні фонду оплати праці [1,c.6].

Третій період розвитку ринку праці (грудень 1992 р. - травень 1995 р.)- характеризується відміною дії ст. 19 згаданого Закону і встановленням нових організаційних засад заробітної плати, що спричинили високі темпи інфляції та розширення прихованого безробіття, початок стагфляції, за рахунок того, що були "прибрані всі перепони на шляху отримання незароблених грошей" [13, с. 288]. Початок четвертого етапу, на думку вчених, визначається із травня 1995 року, коли із прийняттям Закону України "Про оплату праці" приховане безробіття поступово переходить у відкрите.

На третьому етапі розвитку ринку праці (1994-1996 рр.) було відновлено міжгалузеві співвідношення заробітної плати. Проводилось стримування необґрунтованого зростання заробітної плати, непов'язаного із відповідним підвищенням рівня виробництва. На четвертому етапі розвитку ринку праці, що почався в 1997 році основними завданнями, на думку вчених є: боротьба з бідністю та формування середнього класу, наближення національного законодавства до європейських стандартів, переорієнтація соціальної політики на сім'ю.

Періодизація ж розвитку ринку праці України та її регіонів в роки її незалежності потребує конкретизації. Це є актуальним з точки зору визначення динаміки та особливостей сучасного стану і тенденцій розвитку ринку праці в контексті забезпечення об'єктивної основи для розробки подальших заходів регулювання ринку праці в системі забезпечення стратегічних соціально-економічних цілей та завдань нового етапу розвитку України [19,c.167].