ВВП Швеції збільши вся у роки війни на 25%, Швейцарії – на 33%. До того ж швейцарські банки стали зберігачами нацистського золота, що зіграло не останню роль у перетворенні цієї країни у сітовий банківський центр. Політичний нейтралітет з економічної точки зору виявився дуже вигідним.

До 1948 року ціни у порівнянні з 1937 роком зросли у Великобританії – на 80%, у Бельгії – у 3 рази, у Голандії – у 6 разів, у Франції – у 18 разів, в Італії – у 50 раз. Оскільки під час війни здійснювався всебічний контроль за цінами, не над грошовою масою, основний удар інфляції припав на 1946-48 роки, коли контроль над цінами був ослаблений або зовсім скасований [6,c.267].

Уже наприкінці 1944 року в Бельгії під керівництвом К. Гутта була проведена зразково-показова грошова реформа, що знизила грошову масу з 140 до 25 мрд франків. Менш радикальну реформу здійснила у 1945 році Голандія. Уряд генерала Де Голля у Франції намагався здійснити контроль за цінами і виробництвом у мирний час, але потерпів руйнівне фіаско, так що у 1948 році довелося девальвувати франк до 20% порівняно з рівнем 1939 року.

У Німеччині, всупереч поширеній обивательській думці, інфляції, тобто поступової втрати купівельної спроможності грошей, не було.Просто рейхсмарки нацистського уряду одразу втратили купівельну спроможність, а в якості еквівалента використовувались сигарети і бренді. У 1948 році під керівництвом Людвіга Ерхарда була проведена грошова реформа, за якою кожен громадянин отримав можливість обміняти 40 наявних рейхсмарок на 40 наявних дойчмарок. Інші 28 мільярдів рейхсмарок, що були на руках, перекладалися на рахунок по курсу 10 до 1, при чому 30% з них одразу заморожувалися. Інші 100 мрд рейхсмарок просто знищили. Таким чином, практично усі громадяни знаходилися на рівних стартових умовах, а грошова маса у країні скоротилася до 4,5 мрд дойчмарок.