- забезпечення доступу вітчизняним підприємствам на світові ринки машин і устаткування, технологій та інформацій, капіталів, мінералосировинних ресурсів, транспортних комунікацій. Особливе значення тут має надання політичної, фінансової, інформаційної підтримки у просуванні продукції вітчизняних підприємств на ринки, що контролюються транснаціональними корпораціями чи захищені протекціоністськими бар'єрами зарубіжних держав та їх економічних союзів;

- досягнення сприятливого торгово-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупованнями, організаціями і союзами, зняття наявних і потенційних дискримінаційних обмежень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торгово-економічних бар'єрів у відносинах з країнами СНД:

- довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаємовідносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та боржниками,

- формування ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів України.

Реальна дійсність свідчить, що на світовому ринку конкурують передусім суб'єкти господарювання (фірми, корпорації тощо), на базі діяльності яких формується економічна стратегія спочатку для галузі, а відтак і для країни у цілому. Однак слід зазначити, що цьому процесові властивий двосторонній характер, оскільки стратегія країни у свою чергу дедалі активніше й відчутніше впливає на прийняття рішень на галузевому та фірмовому рівнях.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання [8]: