Економічна нерівність розглядається як один з важливих факторів економічного зростання.

При дослідженнях економічної нерівності особливою проблемою, яку економісти і політики намагаються вирішити вже протягом багатьох років, є проблема скорочення бідності.

За загальноприйнятим визначенням, бідність – це соціальне явище, характерною ознакою якого є нестача у домогосподарств доходу для забезпечення на мінімальному рівні життєво необхідних потреб. Бідність - це негативний наслідок економічної нерівності, хоча відсутність нерівності ще не є достатньою умовою для відсутності бідності.

Проблема подолання бідності, яка стоїть перед урядом будь-якої держави, до цього часу не вирішена. Навіть у США принципи формування цільових програм допомоги бідним верствам населення постійно змінюються, що з одного боку пояснюється зміною економічного клімату в державі, а з іншого - зміною рецептів, які формує економічна теорія.

Одним з найбільш суперечливих явищ, яке спонукає економістів і політиків до нових досліджень, є взаємозв’язок економічного зростання і бідності. Економісти і політики, які близькі до питань виробництва, інвестицій, підприємництва і далекі від соціальної сфери, наголошують на економічному зростанні, як на єдиному або найважливішому принципі вирішення всіх проблем, зокрема і проблеми бідності. Інші, які займаються соціальними питаннями, все більш наполегливо привертають увагу до того, що само по собі економічне зростання ніяк не вирішує проблему бідності [12, с.104].

В Україні, де на державному рівні розроблені та прийняті Стратегія і Програма скорочення бідності [5,с.176], велике занепокоєння у керівників держави викликає те, що, при відносно високих темпах економічного зростання, протягом останніх років рівень і масштаби бідності майже не змінюються. Аналогічні факти відмічають і російські економісти [7,с.126].