допомоги є надто низькою. У разі низької дієвості соціальної допомоги профілі бідності можна використовувати для визначення категорій населення, що потребують додаткової підтримки або виняткового статусу.

Сьогодні в Україні єдиною інформаційною базою для досліджень бідності виступає обстеження умов життя домогосподарств. Але дані цього обстеження не можуть дати вичерпної інформації стосовно ситуації з бідністю в регіонах внаслідок їх недостатньої репрезентативності. До речі, аналогічні обстеження в інших країнах також не забезпечують необхідної надійності даних для дослідження бідності на регіональному рівні. Намагання ж визначити показники бідності на субрегіональному рівні – на рівні адміністративних районів, обласних центрів та міст обласного підпорядкування – стає практично нездійсненним завданням внаслідок відсутності відповідної інформаційної бази.

Стратегічні підходи, які мають бути покладені в основу державної політики у галузі подолання бідності, створення законодавчих та економічних умов для стимулювання соціально-економічного розвитку, визначено у Цілях розвитку тисячоліття до 2015 року. Цілі визначають мету, завдання і напрями розвитку для всіх країн і у тому числі для України.

Основні положення, що визначають загальні теоретико-методологічні основи щодо подолання бідності, базуються на концепціях провідних представників економічної думки XVIII – XX ст.: Ч. Бута, О. Льюїса, Т. Мальтуса, К. Маркса, Ж. Прудона, Е. Реклю, Д. Рікардо, С. Раунтри, А. Сміта, Р. Солоу, Г. Спенсера, П. Таунсенда, Ф. Хайєка.

Проблема бідності перебуває у центрі уваги провідних вітчизняних та зарубіжних вчених: Ю. Архангельського, А. Вайдьянатхана, О.М. Бородіної, К. Верфа, І.Ф. Гнибіденко, С. Калініної, В. Куценко, Е. Лібанової, Р. Нурєєва, М. Папієва, І. Прибиткової, Т. Репіної, А. Сена, Л. Черенько.

Дослідженню бідності в умовах глобалізації присвячені наукові праці таких науковців, як С. Богачової, Н. Будариної, Т. Кальченка, Дж. Картера, Гж.