До суб'єктів ринку праці належать домогосподарства (сім'ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на неї. Вони тісно взаємо­діють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм - робото­давці в особі керівників підприємств і організацій.

До суб'єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.

Носії господарсько-трудових інтересів — це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональ­ними інтересами, Зокрема це власники засобів вироб­ництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, об­умовлені їх соціально-економічним станом, тощо.

Виразниками господарсько-трудових інтересів висту­пають об'єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш відомими є проф­спілки, спілки роботодавців — фермерів, різних торгов­ців, банківських установ і т. ін.

Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють на ринку праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв'язків з громадськістю. Ви­разники господарсько-трудових інтересів використову­ють такі засоби впливу на органи державного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.

Виконавцями господарсько-трудових інтересів є орга­ни трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принци­пом, зокрема це: Міністерство праці; обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані запроваджувати у життя про­граму державної економічної політики.