Остаточним завершенням процесу становлення центрального банку можна вважати визначення на законодавчому рівні особливого статусу емісійного банку як банку банків, як органу регулювання грошового ринку.

Другий шлях - це створення центрального банку на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоство-реного банку з моменту його заснування.

Цей шлях є характерним:

-для розвинутих країн, в яких з тих чи інших причин не існувало єдиного емісійного банку; 

-для колишніх колоній, які після завоювання політичної незалежності створювали власну національну банківську систему, враховуючи світовий досвід. Вони використали принцип дворівневої побудови, за яким одному з банків надається статус центрального;

-для постсоціалістичних країн, які в умовах трансформації економіки на ринкових засадах проводили реформування банківської системи за принципом дворівневої побудови.

У сучасних умовах головною ланкою банківської системи країни, як правило, є центральний банк. У різних країнах цей банк називається по-різному: національний, центральний, резервний, народний, державний банк  або зовсім скорочено - Банк Японії, Банк Італії, враховуючи його ключову роль у банківській системі країни.