Держави - початкові і основні суб'єкти міжнародного публічного права, що зумовили його виникнення і розвиток. Визначальна роль держав у міжнародному праві пояснюється наявністю у них суверенітету - здатність самостійно здійснювати зовнішню політику на міжнародній арені і владу над населенням своєї території. Звідси можна зробити висновок, що всі держави рівні у правосуб'єктності. Держави є суб'єктом міжнародного права з моменту виникнення. Правосуб'єктність держави не обмежена часом і найбільша за обсягом. Держави можуть створювати нові суб'єкти міжнародного права (наприклад, міжнародні організації).

 Нація, чи народ, - загальний термін, що відноситься до багатонаціонального населенню, - порівняно новий суб'єкт міжнародного публічного права, що отримав визнання в результаті закріплення в Статуті ООН принципу "самовизначення народів» (п. 2 ст. 1).

До похідних суб'єктам міжнародного права відносяться міжнародні міжурядові організації. Похідними суб'єктами вони називаються тому, що створюються державами шляхом укладення договору - установчого акта, що є статутом організації. Обсяг правосуб'єктивність, як і її надання, залежить від волі держав-засновників і закріплюється в статуті міжнародної організації. У зв'язку з цим обсяг правосуб'єктивність у міжнародних організацій не однаковий.

З вище сказаного можна зробити висновок. Особливість міжнародного права складається в тому, що в міжнародних відносинах не існує наддержавних механізмів примусу. У разі потреби держави самі колективно забезпечують підтримку міжнародного правопорядку. Міжнародне публічне право регулює виключно міжвласні відносини між державами. Міжнародне публічне право діє тільки у відносинах між державами.

Існує й інша особливість міжнародного публічного права - це відсутність в системі міжнародного права будь-якого наддержавного апарату примусу до дотримання правових приписів. Держави добровільно дотримуються норми міжнародного публічного права, виходячи із зацікавленості в їх дотриманні своїми партнерами з міжнародних відносин.