нокримінальну організовану злочинність), такими, котрі викликають занепокоєння значної частини населення.

Як уже відзначалося, за даними кримінальної статистики абсолютна кількість злочинів, зроблених членами організованих злочинних формувань, зменшається, у той час як питома вага таких злочинів незначно росте. Однак, як відомо, рівень злочинності визначається також виходячи з кількості виявлених суб’єктів злочинів. З огляду на те, що мова йде про організовану злочинність, то, як представляється, доцільним було б враховувати не просте число осіб, які зробили злочини, а число організованих злочинних структур. Так, у 2000 році останніх було виявлено 960, у 2001 році — 770, у 2002 році — 722, за 7 місяців 2003 року — 481. Якщо прийняти за базовий рік динаміку кількості злочинних структур 2000 року, то виявиться, що в 2001 році вони склали 80%, у 2002 році — 75%, за неповний 2003 рік — 50,1%.

Таким чином, у цілому по Україні можна констатувати як зменшення кількості організованих груп і злочинних організацій (за 2 роки на 49,9%), так і зниження числа чинених ними злочинів.

При аналізі динаміки організованої злочинності неможливо не торкнутися питання про спрямованість організованих злочинних структур. Якщо їхнє абсолютне число є показником кількісним, то спрямованість виступає якісною характеристикою. Навряд чи можна вважати, що дані кримінальної статистики можуть дати представлення про щиру картину, яка відбувається. З огляду на високу латентність економічних злочинів, труднощі в доведенні, інші обставини, зрозуміло, що організованих формувань економічної спрямованості (тобто тих, що  здійснюють переважно економічні злочини) завжди буде менше, ніж структур спрямованості загальнокримінальної.