З давніх давен в поточних міжнародних розрахунках використалися національні кредитні гроші провідних країн. До першої світової війни перевідні векселя (тратти), виписані в фунтах стерлінгів, обслуговували 80% міжнародних розрахунків.

Отже, історична закономірність розвитку платіжно-розрахункових відносин підпорядкована принципу витіснення золота кредитними грошами не тільки із внутрішніх, але і міжнародних розрахунків.

Стан міжнародних розрахунків залежить від ряду чинників:

- економічних і політичних відносин між країнами;

- валютного законодавства;

- міжнародних торговельних правил і звичаїв;

- банківської практики;

- умов зовнішньоторгових контрактів і кредитних угод.

Найбільш складними і вимагаючими високої кваліфікації банківських робітників є розрахунки по міжнародним торговельним контрактам. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія одержання платежу, сума видатків, зв’язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторгові партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і після цього закріплюють їх в контракті.

При складанні валютно-фінансових і платіжних умов контрактів звичайно проявляється не співпадання інтересів експортера, що прагне одержати максимальну суму валюти в найкоротший термін, і імпортера, зацікавленого в виплаті найменшої суми валюти, прискоренні одержання товару і відстрочці платежу до моменту кінцевої реалізації.

Міжурядові угоди влаштовують загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторгових контрактах чітко формулюються докладні умови. ці умови включають такі основні елементи:

1) валюта ціни;

2) валюта платежу;

3) умови платежу;