; право на самозахист від реальної небезпеки для життя; право на звернення за охороною та захистом свого життя до державних, недержавних та міжнародних органів і організацій;  право на захист і на рятування уповноваженими працівниками правоохоронних органів, рятувальних служб, медичними та іншими працівниками життя кожної людини; право на відсутність у законодавстві будь-яких підстав для позбавлення людини життя; право розпоряджатися своїм життям на власний розсуд. Існують випадки, коли позбавлення людини життя не є порушенням права на життя якщо воно вчиняється внаслідок неминучої потреби застосування сили: коли особа захищається від незаконного насильства під час дій, які законно вчиняються з метою придушення заколоту або бунту (ст. 2 Європейської Конвенції з прав людини) [3; с. 140 - 147].

 У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині, тобто позбавлення її життя. Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Не вважається вбивством самогубство або замах на самогубство чи позбавлення життя людини в стані необхідної оборони.

Об'єктивна сторона вбивства — вчинення протиправної дії (фізичний чи психічний вплив на людину) або бездіяльність (не вчинення будь-яких дій, що могли б відвернути смерть потерпілого). З об’єктивної сторони аналізовані злочини характеризуються переважно трьома обов’язковими ознаками: 1) суспільно небезпечним діянням;  2) суспільно небезпечними наслідками; 3) причинним зв’язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. 

На кваліфікацію злочинів проти життя та здоров’я особи можуть впливати такі ознаки їх об’єктивної сторони: а) час вчинення злочину; б) спосіб вчинення злочину; в) обстановка вчинення злочину тощо. З