звукового мовлення на відстань за допомогою графічних знаків або зображень й передає, як правило, ті або інші елементи мовлення – окремі прості повідомлення, слова, морфеми, склади або звуки [2; ст. 13].

Дві сторони письма  – смислова й графічна, є відокремленими, хоча деякою мірою й пов'язані між собою. Смислова охоплює зміст, стиль і манеру викладу думок, лексику та інші змістові характеристики, а графічна, яка дістає вияв у почерку, тобто виступає як система вироблених рухів, що слугують для зображення літер, цифр, знаків. Так, остання сторона в криміналістиці становить предмет судового почеркознавства, яке являє собою галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності графіки письма, процес його дослідження з метою ідентифікації людини та вирішення багатьох інших почеркознавчих завдань [1; ст. 351].

Г.О.  Самойлов, здійснивши аналіз взаємовідносин між мисленням й формами мовлення (усного й писемного), зазначав, що письмо є лише засобом фіксації звукового мовлення за допомогою графічних знаків. Він підкреслював, що в усіх формах мовлення думка має вираз за допомогою мови, але при цьому матеріальний прояв мовленнєвих за собів не однаковий [3, ст. 63].

Тож, письмом слід вважати засіб вираження, фіксації та збереження думок людини за допомогою різних мовних засобів та спеціально розроблених знаків, а також одним із основних засобів спілкування людей. 

Почерком є лише зовнішня сторона письма, а  писемним мовленням – його сутність і зміст. Навички із використання особою стилю, синтаксису, орфографії стають у процесі письма певною мірою пов’язаними із руховими навичками особи, яка пише, а на формування усіх цих навичок впливає свідомість людини. Таким чином, писемне мовлення являє собою складний процес, у якому мислення поєднане з комплексом інтелектуальних та рухових навичок у складну організовану систему. Письмо є об’єктом криміналістичного пізнання, який безпосередньо матеріалізується в рукопису і в якому комплексно відбиваються структура, ідентифікаційні та