Розділ 1. Передумови прийняття Першого литовського Статуту
Кодифікація норм права у Великому князівстві Литовському розпочалася виданням 1468 р. Судебника Казимира IV, але він містив лише 28 артикулів і лише кримінального права, а зростаюча шляхта вимагала уніфікації правової системи у величезній державі. Великокнязівська канцелярія провела велику роботу щодо збору напрацьованих судами та адміністрацією норм права на базі звичаєвого права Литви, України і Білорусі. Джерелами кодифікації послужили також «Руська правда», магдебурзьке право, князівська законотворчість (привілеї, устави, грамоти тощо). Виготовлений проект зводу світського права затвердив вальний сейм 29 вересня 1529 p. і його розповсюдили у рукописному вигляді. Перший Статут (Старий) складався з 13 розділів, 264 артикулів (статей), називався «Права писані, дані панству Великому князівству Литовському...» і містив норми земельного, спадкового, зобов'язального, шлюбно-родинного, лісового, мисливського, кримінального, процесуального та конституційного права.
Перший Литовський статут 1529 р. законодавчим шляхом оформив права і вольності шляхетства, проте після нього литовська шляхта ще не досягла рівності з магнатами та з польською шляхтою. Повна унія з Польщею обнадіювала їх щодо зрівняння у правах з польськими шляхтичами.
Значно ширшою й грунтовнішою кодифікацією був Перший Литовський статут 1529 p., який містив норми державного, адміністративного, цивільного, сімейного та інших галузей права. Найсуттєвішим було визначення в статуті шляхти як окремого стану, гарантування їй низки прав і привілеїв. Основним критерієм належності до шляхти визнавався принцип давності. В окремих випадках шляхетство підтверджувалося за показаннями свідків — шляхтичів; вони робили це під присягою. Заново шляхетство надавалося рішенням господаря (правителя держави). Гарантувалося право шляхетського землеволодіння, яке не можна було відібрати без вини. Привілейований статус шляхти визначався також у судочинстві. За статутом не дозволялося карати шляхту «безправно»