, тобто без публічного судового процесу. Якщо шляхтич обвинувачувався в злочині, він міг «очиститися» присягою. Водночас статут забезпечував деякі права селян, в тому числі право на землю.

Оскільки Литовський статут першої редакції тільки кодифікував феодальне право Великого князівства Литовського, що розвивалося звичайним шляхом і знаходило відбиття в судових рішеннях суду великокнязівського маршалка, то господарська канцелярія, маючи у своєму розпорядженні величезний матеріал судових постанов по окремих питаннях феодального права, мала повну можливість швидко виконати дане їй доручення-і скласти кодекс письмового права, у який вона від себе не вносила нічого нового, а лише по відомій системі розташувала судовий й актовий – матеріал, що перебував у її розпорядженні. Тому постанови великокнязівського суду по тих чи інших юридичних питаннях, що виникали, були основним джерелом Литовського статуту першої редакції.

У І Литовському статуті (пізніше він дістав назву «Старого»), виключно світському кодексі, який було ухвалено на вальному сеймі 29 вересня 1529 p., дістали юридичне закріплення основи суспільного й державного ладу, що склалися на той час у Литві та на українських землях, які входили до складу князівства.