Становлення і розвиток документознавства в Російській імперії.
Зародження документознавства в Російській імперії (а відповідно й на Україні, як її складовій) було пов'язано з так називаним “практичним” документознавством, тобто зі створенням правил роботи з документами і вимог до самих документів на практиці, у діловодному процесі . Практичне документознавство виникло з появою палеографії (науки про розвиток писемності, про древні рукописи) і дипломатики (науки, що вивчає форму і зміст правових актів), тобто ще в 16-17 сторіччях. Уже тоді в Росії з'явилися уніфіковані документні форми, що складалися з окремих випадків. Діловодна практика і надалі робила постійний і істотний вплив на процес становлення науки про документи.
Однак уже з початку 18 століття стали закладатися правові основи документування, насамперед у сфері державного керування. Багато форм документів були закріплені законодавчими актами. В середині 19 сторіччя з'явилися перші спроби теоретичного осмислення документаційних процесів у російському суспільстві. Вони були початі в роботах Н.Варадінова і В.Вельдбрехта, що систематизували документацію, розподілили неї по групах і на підставі законодавчих актів запропонували правила складання документів.
Н.В.Варадінов, зокрема, розділяв діловодство на 1) теоретичне і 2)практичне. Він уперше ввів в обіг і сам термін “теоретичне діловодство”. У теоретичному значенні, на його думку, діловодство являє собою “науку, що викладає правила складання ділових паперів, актів і самих справ”, а також вивчаючу “зовнішні” і “внутрішні властивості” ділових паперів. Практичне ж діловодство – це “загальний порядок виробництва справ у присутніх місцях за даними законами формам і по сталих зразках ділових паперів”.
Розвиток документознавства на поч. ХХ ст.
Однак у наступні десятиліття, аж до революції 1917 р., документознавчі дослідження не одержали скільки-небудь серйозного продовження, за винятком, мабуть, робіт інженера-шляховика И.И.Ріхтера, що побачили світло на початку 20-го сторіччя. В них містилися окремі теоретичні узагальнення і визначення ряду понять. Прихід до влади більшовиків супроводжувався подальшим розвитком практичного документознавства (уніфікація документів). Визначене відображення документознавчі проблеми знайшли в 1920-і роки й у дослідженнях в області керування. Тоді в Радянському Союзі була створена ціла система науково-дослідних, госпрозрахункових, відомчих і громадських організацій, що займалися питаннями наукової організації керування. Склалося кілька самостійних шкіл управлінської думки: школа А.К.Гастева (Центральний інститут праці), напрямок П.М.Керженцева, школа Е.Ф.Розмирович (Інститут техніки керування при Наркоматі Робочо-Селянської інспекції СРСР).
Мабуть, найбільш плідно ця робота велася в Інституті техніки керування. Його співробітники “вирішували великі теоретичні проблеми діловодства: термінологічній, організаційно-технологічні, уніфікації і стандартизації документів, класифікації документів, зв'язку діловодства й архівної справи”5. Тут був підготовлений і в 1931 р. виданий проект “Загальних правил документації і документообігу”, у якому узагальнювалися теоретичні дослідження і практичний досвід вітчизняних і закордонних учених.
До цього часу на Заході також досить чітко була усвідомлена необхідність серйозного вивчення кола проблем, зв'язаних з функціонуванням документів. Так, бельгійський учений Поль Отле писав тоді в одній зі своїх робіт: “Хаос книг і документів вимагає в наші дні науку, що змогла б попередити можливе зло в питаннях документації, що не упорядкована, дублюється і досить суперечлива”. Однак крутий поворот, що відбувся в СРСР на рубежі 1920-х – 1930-х років, привів до істотних змін у всіх сферах життя радянського суспільства. Він супроводжувався масовими політичними репресіями, що важкою ковзанкою пройшлися по науковим і управлінським кадрам. Дослідження в області документознавства були згорнуті.