оамериканських колоній. Тому в третій частині з двох попередніх посилань робиться умовивід щодо незалежності від англійської корони. Хоча в Декларації містилися слова «Сполучені Штати Америки», вона не означала створення єдиної федеративної держави, а лише зафіксувала початковий етап становлення суверенної держави.

Подальші етапи конституційного оформлення США закріплено у «Статтях конфедерації» 1781 року, Конституції США 1787 року та в «Біллі про права» 1789 року.

«Статті конфедерації» 1781 року

Союз, що виник в умовах війни проти Англії, мав виключно воєнний характер. На Другому Континентальному конгресі було ухвалено рішення про об’єднання військ колоній. Другий Континентальний конгрес протягом декількох років відігравав роль єдиного законодавчого органу, де рішення ухвалювалися на підставі рівності голосів штатів-колоній. Тоді ж було здійснено спробу створити єдину грошову систему колоній. Отже, ухвалене конгресом рішення про створення міждержавного союзу штатів спиралося на фактично створену єдність.

Ідея проголошення незалежності і створення єдиного політичного організму в формі міждержавного союзу, запропонована Франкліном, була схвалена представниками штатів у травні 1776 року. Передбачалося, що створений союз матиме конфедеративний характер. До кінця 1779 року проект створення конфедерації пройшов ратифікацію в законодавчих зборах 12 штатів, а 1 березня 1781 року, Другий Континентальний конгрес проголосив про набрання чинності «Статей конфедерації», які стали першою Конституцією США.

Незважаючи на слабкість повноважень загальних органів влади й управління, «Статті» проголошували безповоротне створення єдиної держави. За штатами не передбачалося право виходу із союзного об’єднання. Рішення більшості членів конфедерації мало примусову силу для інших штатів. Суверенітет штатів зберігався, але паралельно формувалася сфера виключних по