Український фізик-теоретик, народний депутат України кількох скликань, який в парламенті очолював опозицію як Голова Народної Ради, що був у 1990-1993 рр. Головою Комісії Верховної Ради з питань науки та освіти, членом Президії Верховної Ради, Ігор Юхновський зазначав, що вибухи національного самоусвідомлення мали місце в Україні і в минулому. Проте тепер, на початку 90-х, ми мали не вибух, а загальнонаціональне самоусвідомлення. Після закінчення Другої світової війни і після смерті Й. Сталіна поступово зменшувався терор. Стримати падіння СРСР, як утопічної державної системи, ставало все важче. Союз РСР прямував до розпаду. Це відображалось на втомі населення від негараздів, що постійно виникали в побуті. Планова система управління в повністю з націоналізованному господарстві давала збої. Відсутність конкуренції у виробництві і у продажу не стимулювала зростання якості продукції. СРСР ставав все більш відсталою державою. Народ зневірився у комунізмі. Життя вимагало змін.[20,С.80-85]

У березні 1990 р. в Україні відбулися перші порівняно вільні вибори до Верховної Ради та місцевих Рад. На 450 мандатів до Верховної Ради претендувало близько 3 тис. кандидатів - у середньому по 6-7 чол. на одне місце. Основне суперництво розгорнулося між двома силами: Демократичним блоком, який складався з Руху, Гельсінської спілки, екологічних груп і численних «неформальних» організацій та кандидатами від комуністичної партії. Комуністи мали певні переваги, сконцентрувавши у своїх руках засоби масової інформації, фінансові ресурси. До того ж на політичну свідомість багатьох громадян України ще впливали стереотипи минулого: вихована десятиліттями тоталітаризму політична дисципліна і побоювання «націоналізму». Комуністи дістали більшість і сформували в парламенті свою депутатську групу («група 239»), а демократичний блок (90 депутатів) - свою Народну Раду. Хоча комуністи і значно переважали чисельністю своїх суперників, їм уперше довелося зіткнутися з легальною опозицією у стінах парламенту. Між двома групами розгорілася гостра боротьба, що часто негативно впливала на прийняття конструктивних рішень. У цілому результати виборів засвідчили значне зростання впливу національно-демократичних сил. Після виборів головні питання життя республіки вперше стали вирішуватися не в ЦК Компартії України, а у Верховній Раді України. Головою Верховної Ради України, на посаду якого також уперше балотувалося 10 претендентів, був обраний В. Івашко, якого незабаром (липень 1990 р.) змінив Л. Кравчук.[30,С.95].