Міжнародні організації соціального партнерства

Термін «соціальне партнерство» з'явився вперше в промислово розвинених країнах Заходу в кінці XIX ст., в умовах зародження виробничої демократії. Після Другої світової війни в трудовому законодавстві країн Заходу почала все більше закріплюватися поступка роботодавців найманим працівникам, у вигляді надання останнім права на співучасть в управлінні виробництвом. У окремих країнах Заходу з'явилися спільні робочі ради на виробництві, функціонування яких було законодавчо закріплене. Так, за законом Федеративної Республіки Німеччини «Про виробничі ради» 1949 року такі ради утворюються і діють на паритетних засадах, з представників роботодавців і найманих працівників. Ці ради почали називатися органами соціального партнерства. Намагання подолати протиріччя між працею і капіталом сприяли створенню спеціальних організацій, однією з яких стала в 1919 р. Міжнародна організація праці (МОП). Одним з головних факторів виникнення соціального партнерства стала науково-технічна революція, в результаті якої підвищилися вимоги до якості робочої сили, з’явилася потреба в гуманізації відносин між найманими працівниками і роботодавцями. Сьогодні найдієвіші системи соціального партнерства функціонують в багатьох європейських країнах, а саме: Ірландія, Австрія, Бельгія, Швеція, Німеччина, Франція тощо.

Наукова привабливість як самої категорії «соціальне партнерство», так і концепцій та ідей, що з нею пов’язані, зростала по мірі поширення гуманістичної ідеології серед різних верств населення. Однак, практична реалізація цих ідей стала можливою тільки тоді, коли сила потенційних суб'єктів соціального партнерства – груп із різними і найчастіше конфронтуючими інтересами – стала поступово вирівнюватися, наближатися до точки паритету. Усе більше людей наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття стали усвідомлювати, що одні соціальні групи об'єктивно не можуть диктувати свою волю іншим, що подальша конфронтація загрожує значними соціальними потрясіннями. Окрім того, що не менш важливо для науки державного управління, ця конфронтація виявилася надто затратною, оскільки поглинає значну долю валового продукту.