У той же час, технічний прогрес уможливив відчутне зростання реальних доходів населення протягом короткого часу, що значно розширило поле для переукладання суспільного договору в найбільш розвинених країнах на принципах «соціального партнерства». Таку зміну соціальної структури цих співтовариств, законодавства, усієї договірної «оболонки» політичних, економічних і соціальних процесів у громадському житті можна розглядати як відображення цього процесу. Тому вивчення тенденцій становлення соціального партнерства як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються, і, насамперед, з погляду науки державного управління є необхідною умовою розуміння еволюції суспільства в довгостроковій перспективі й формування адекватної цій еволюції державної політики.

Світовим співтовариством уже накопичений значний позитивний досвід соціального партнерства. Особливий інтерес у цьому відношенні становить діяльність Міжнародної організації праці, практика партнерських відносин державних інститутів і неурядових непідприємницьких організацій у розвинених країнах. При спільності вихідних положень, на яких створені і функціонують системи соціального партнерства, наприклад, у Німеччині, Австрії, Швеції, Польщі, Росії та інших країнах, вони несуть на собі відбиток національної специфіки, відповідають політичним, економічним і соціальним умовам цих держав, відбивають їхні історичні, культурні традиції.

Отже, сьогодні не існує будь-якої універсальної моделі партнерських відносин, яку можна було б у готовому вигляді «пересадити» на український ґрунт, що стала б ключем до забезпечення стабільності, миру і благополуччя, до зняття гострих соціальних проблем у сучасній Україні. Але досвід взаємодії влади, бізнесу й некомерційних недержавних організацій в США, Німеччині, Росії та інших країнах з урахуванням української сучасності, історичних традицій, менталітету й законодавства може знайти застосування в Україні. Це особливо важливо у зв'язку з тим, що можливості бюджету країни, її регіонів і муніципальних утворень обмежені, чисельність апарату управління не може більше збільшуватися й має потребу в скороченні, що населення усе більше не довіряє владі всіх рівнів, а також наростає прагнення громадян самостійно вирішувати багато проблем нетрадиційними способами.