ілюється у поведінці людей - громадян, які виконують закон, осіб, що вступають у відносини шляхом укладання договорів, суддів і інших посадових осіб, що закон застосовують. Право по своїй природі таке, що не може існувати поза втілення у правових відносинах. Навіть найдосконаліший закон живий тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Ось ця сторона права, пов'язана з життям закону, його дієвістю, і характеризується поняттям «законність». 

   Принцип законності має надзвичайно велике значення в діяльності публічної адміністрації кожної демократичної країни. Адже налагодження діяльності кожного органу та всього управлінського механізму загалом вимагає встановлення та дотримання певних правил функціонування, які об’єктивуються в законах, інструкціях, наказах, розпорядженнях та в інших нормативно - правових актах. У результаті цього в загальному масиві досліджень в галузі адміністративного права набуває особливої актуальності проблематика, що пов’язана з аналізом процесів розвитку системи регулювання відносин публічного управління. І це є надзвичайно важливо. Адже як цілком справедливо зазначає М. Солодаренко, законність – це одночасно і умова і критерій ефективності розвитку та реформування публічного управління.

   Процес державного управління стосується життя кожного без винятку громадянина. Більше того, доволі часто причиною численних порушень прав людини, різноманітних економічних, соціальних та інших негараздів є ні що інше як порушення тих базових засад і принципів, які конституційно закладаються в основу регулювання відносин державного управління. У результаті цього спостерігаються численні порушення як в діяльності органів державної влади загалом, так і окремих посадових осіб. Одним з таких фундаментальних конституційних принципів, як було вказано вище, є принцип законності.

   Характеризуючи теоретичний і практичний зміст терміна законність Ю. Шемшученко пише, що законність – це фундаментальна юридична категорія і одночасно комп