правового суспільства, можна досягти справедливості  та стабільності, які є такими необхідними та бажаними для кожної людини.

c) Принцип поваги до основних прав і свобод людини та громадянина

    Ті колосальні втрати і трагедії, яких зазнало людство в Другій світовій війні, коли найгрубішим чином зневажалися права людини, призвели до того, що в преамбулі Статуту ООН народи Об'єднаних Націй висловили свою рішучість "знову затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок та в рівність прав великих і малих націй..".^[1] У розвиток цих положень із захисту прав людини і основних свобод міжнародне співтовариство розробило і прийняло Хартію (Білль) про права людини, що складається із Загальної декларації прав людини 1948р., Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966р. та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966р., Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948р., Конвенція про права дитини 1989р. та багато інших.

Прийняття такої кількості нормативних актів, що регулюють дане питання, говорить про те, що принцип поваги до прав людини – якщо не найважливіший, то один з найважливіших принципів сучасного міжнародного права. Цей принцип, на відміну від інших, займає центральне становище не лише у міжнародному праві, але й у національному праві держав.

    Права будь-якої людини є універсальними  (вони належать усім людям в будь-яких ситуаціях незалежно від соціального становища), вродженими(вони вже належать кожній людині лише за фактом народження) і невід'ємними (це означає неможливість позбавити індивіда цих прав чи неможливість його добровільної відмови від цих прав).

    Спрощено, права людини характеризуються трьома головними рисами:

^[1]  Статут Організації Обєднаних Націй від 26 червня 1945 року. – Режим доступу:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_010