Збірка "Три літа" стала новим кроком автора до сучасної йому проблематики. Головною темою його творчості стало викриття самодержавного устрою та релігійного, національного, колоніального гноблення. У вірші "Три літа", що дав назву всій збірці, поет описує зміни у власному світогляді, показує процес свого прозрівання за три роки (з 1843 по 1845):

І тепер я розбитеє

                                                   Серце ядом гою,

                                                   І не плачу, й не співаю,

                                                   А вию совою.

          Центральним твором циклу є послання "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм …", який став ідеологічним синтезом усієї творчості Шевченка, яким поет утвердив безсмертя української нації. У своєму творі Т.Г. Шевченко звертається передусім до українського панства, яке, прикриваючись патріотичними фразами, продовжувало гнобити свій же український народ.

          Митця обурює те, що українське панство виявляє зверхність над простим народом, хизуючись своїм багатством, гнівно засуджує дворян, яким національну свідомість замінює плазування перед іноземними авторитетами. Поет закликає не нехтувати здобутками національної історії й культури, бо "в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля".

          Т. Шевченко пропонує по-новому осмислити історичне минуле України, що дає змогу оцінити самого поета, його ідеологічний крок вперед, далекозорість його поглядів. Адже в посланні він також характеризує українських гетьманів, які внаслідок чвар за гетьманську булаву зрадили свій народ, перетворивши Україну на "Велику руїну", а самі стали жити як "раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття…", передавши нащадкам у спадок "свої кайдани, свою славу!".