Особливий гнів поета викликає той факт, що українські поміщики знущаються над своїм же народом:

Доборолась Україна

                                                 До самого краю.

                                                 Гірше ляха свої діти

                                                 Її розпинають.

 

          Крилатий вислів поета "Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…" свідчить про його погляди на роль інтелігенції в житті українського народу. Автор вважає, що в основі життя всіх кіл українського суспільства повинні лежати гуманістичні принципи, а інтелігенції в цьому належить чільна роль.

          Глибокий зміст вкладає поет у звернення "Обніміте ж, брати мої, найменшого брата", закликаючи до боротьби проти соціально-національного гноблення, до національної єдності й братерства. Тільки за такої умови українці збудують щасливе майбутнє і "оживе добра слава, слава України".

          Таким чином, послання сприймається як заповіт Шевченка нащадкам, "…ненародженим землякам моїм…", яким ще жити в Україні й робити все для її розквіту.     

          Також недаремно цикл "Три літа" завершується "Заповітом".

Поет розуміє, що народ тільки тоді може здобути національну й соціальну свободу, коли "понесе з України у синеє море кров ворожу…". Тільки боротьба з гнобителями дасть позитивні наслідки для побудови "вольної, нової" сім'ї народів. Саме в такій сім'ї поет заповідає згадати його "незлим тихим словом".  Отже, "Заповіт" слід сприймати як бойову програму поета.

 

         В основі творчої еволюції Великого Кобзаря була дума про народ. Визвольні ідеї поета виростали з народних глибин, тому він починає цікавитись героїчною минувшиною народу з погляду її наслідків. У минулому Шевченко намагається знайти відповідь на болюче питання: хто винен, що Україна стала поневоленою рабою?