К. Маркс досить ретельно досліджував безробіття в «Капіталі» (друга половина XIX ст.). Він зазначив, що з технічним прогресом зростають маса і вартість засобів виробництва, що припадають на одного працівника. Ця обставина переконала Маркса в тому, що економічний розвиток призводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, бо якщо попит на робочу силу росте, те безробіття зникає або хоча б розсмоктується, незважаючи на те, що накопичення капіталу відбуваються ще більш високими темпами. 

Заслуга Кейнса в розробці теорії безробіття в чому визначається тим, що він представив логічну модель механізму, що розкручує економічну нестабільність і її інтегральну складову - безробіття. Кейнс помітив, що в міру зростання національного багатства в розвиненому ринковому господарстві в більшості населення не весь дохід споживається, визначена його частина перетворюється в заощадження. Щоб вони перетворилися в інвестиції, необхідно мати певний рівень так званого ефективного попиту, споживчого та інвестиційного. Падіння споживчого попиту знижує інтерес до вкладення капіталу, і, як наслідок, скорочується попит на інвестиції. При падінні стимулів до інвестування виробництво не росте і навіть не може згортатися, що приводить до безробіття. 

Безробіття може мати такі форми:

1) Текуча або фрикційне безробіття - відбиває плинність кадрів, зв'язаних зі зміною робочих місць, місця проживання, в період впровадження нових досягнень технічного прогресу, такий рух робочої сили до нових робочих місць стає не тільки неминучим, але і більш інтенсивним. Засобом зменшення фрикційного безробіття є розширення інформаційних послуг: своєчасне надання інформації про наявність вільних місць; створення спеціальних органів преси та телебачення для прискорення можливості отримання тієї чи іншої інформації.